Головна | Реєстрація | Вхід | RSSЧетвер, 22.08.2019, 18:32

Мелітопольська ЗОШ №14

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Для вчителів

Мова вчителя на уроці        

 

Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.

 Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації. 

 Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці. Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.

 Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.

 По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.

 А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.

 Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.

 Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.

 Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
 Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Р
уки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.

 Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.
 Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, м
орщити лоба та здіймати брови.


Педагогічня культура вчителя

 

Нема жахливішої роботи, ніж учительська
Нема виснажливішої роботи від учительської, 
де нерви паляться, мов хмиз сухий,
де серце рветься ...
Але нема щасливішої долі,
коли людина з твоїх рук, учителю,
іде у світ – на краплю світ людніє.
(„Дума про вчителя” І.Драч)

 

Видатний український поет зумів показати суть призначення сучасного вчителя гуманізувати, олюднювати вже добряче озвіріле людство в цьому божевільному світі. Олюднювати – означає застерігати від „отваринення” душі людей, попереджувати процес їх озвіріння, масовий прояв якого читаємо щодня в кримінальних оглядах періодичних видань. Злочинність в останній чверті ХХ століття зростає в геометричній прогресії – і органи правопорядку тут безсилі, порятунок може надати лише сім’я та школа, а саме учитель. Тому можна впевнено сказати, що кермо планети і доля людства, його майбутнє в руках вчителя.
Але щоб заслужити на такий незвичайний ранг суспільного відзначення, учитель має відповідати певним вимогам. Ось деякі з них:
1. Бути освіченою, культурною людиною.
2. Любити дітей.
3. Бути закоханим у свій фах.
4. Бути відданим своєму народові.
5. Мати:
а) глибоку людяність;
б) високу інтелігентність;
в) внутрішню культуру;
г) моральну чистоту;
д) осмислену віру в Бога;
е) почуття національної та людської гідності;
є) естетичне чуття.
Особу вчителя можна розглядати в трьох параметрах – як предментика, як вихователя, як людину.
1. Учитель як вихователь навіть якщо вчитель не обійме посади класного керівника, він все ж не має права залишатися тільки урокодавцем, а неодмінно своє вчительське життя буде ще й вихователем у широкому розумінні цього слова. І на уроці, і на перерві, і під час відвідин учнів удома, і на годині класного керівника, і на зборах, і під час екскурсій своєю поведінкою, власним прикладом він буде виховувати. І навіть при груповій ґрунтовній організації самовиховання та самоуправління учнів роль вчителя – вихователя чимала. Якщо керівництво навчальним процесом – це рівняння з одним відомим (з чим піде завтра вчитель на урок?) і одним невідомим (з чим прийдіть учні на урок?), то виховання – це завжди рівняння з багатьма невідомими. Але якщо в своєму серці педагог носитиме лише Світлу Радість, Справжнє Добро і Християнську Справедливість, то це рівняння завжди буде розв’язуватись успішно. Додаймо ще суттєве зауваження видатного польського педагога Януса Корчака: „Не може виховувати інших той, хто не виховує себе самого”. Отже, самовиховання – предмет щоденних турбот учителя. А можливості самовиховного процесу воістину безмежні: тут і самоспостереження з їх фіксацією та самоаналізом зібраного матеріалу, самозаохочення, самозаборона, само покарання і багато інших ефективних „механізмів”, які надають учителеві величезні можливості для фізичного, морально-етичного, вольового, громадянського та інших аспектів самовдосконалення особистості.
„Справжній вихователь той. – писав Василь Сухомлинський, - хто йде до вихованців зі своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розвивати свій внутрішній світ...”
Має значення і те, як іти до учнів: близько до них, як їх старший і досвідчений друг, чи стояти над ними зверху високо-високо? Відомий український психолог Іван Синиця застерігав учителів від руйнівської позиції зверхності, він був за помірковану дистанцію у взаєминах з учнями, але не таку, яка стане стіною між ними і вихователем.
2. Коли буде відчутним результат виховної дії в учнів і втіха від своїх виховних зусиль у вчителя? визначити і зафіксувати це дуже складно. Результат швидше настає, коли виховання не вербальне і не гуртове, а індивідуальне. Може, зрештою, бути і гуртове виховання, але здійснювати його слід так, аби учні не відчували, що їх виховують. Тобто це має бути опосередковане, а не лобове виховання. Наприклад, нераціонально втовкмачувати учням: „Погано бути нетерплячим. Це призводить до великих витрат. Старайтесь бути терпеливим! Виховуйте в собі терплячість, але ніколи не очікуйте негайних наслідків у цій справі. Терпіння – понад усе!”.
3. Найбільш популярною методикою можна вважати ту, за якої вихователь не промовить і слова, а все ж виховує, потужно, навіть надпотужно. Маю на увазі приклад „Усі метод, разом узяті”, - писав Лев Толстой, - не здійснюють і тисячної долі того впливу, що його приклад. А в тому прикладі щоб не було місця для погроз і підозри, дорікання і залякування, не кажучи вже про мстиве переслідування, яке викликає страх, а страх, як відомо, породжує підлість. Ось де витоки прямоти і хамелеонства, порядності й марризму, доброти серця й жорстокості. Прислухаймось, як характеризував учень свою вчительку: „Будь-коли на будь-яке запитання відповідає і зі знанням справи, і спокійно, ніколи не перериває учнів. Може спрямувати на правильний шлях життя, здатна надихнути учнів на грані діла. Притягує до себе ласкою. Доброзичливістю, чуйністю”. 
Для підлітка, а тим більше – для юнаків ідея невіддільна від особи. А тому вчителя як предметника і як вихователя вони сприймають передусім через призму загальнолюдських цінностей. Якщо учневі заімпонують морально-етичне обличчя вчителя, глибінь його духовності, витонченість естетичних смаків, широта кругозору і громадянська позиція в пекучих проблемах сучасності. То він повірить і в його коментар навчальної теми.
Великодушного, чуйного до чужого горя і навіть не дуже ерудованого вчителя учень „прийме” і відкриє йому своє серце, черства душа. Про таких влучно зауважив Олександр Довженко, що їхній розум одержав вищу освіту, а серце немає навіть нижчої. Найнебезпечніше професійне захворювання вчителя – бацила байдужості до дітей. Ця інфекція здатна перекреслити всі творчі потенції педагога. Зрештою, саме дитячій винахідливості та енергії перетне шлях учителева байдужість, то перебування в школі стане для нього тортурою. А будь-яку властивість учителя, в тому числі байдужість, школярі вловлюють умить. Учитель завжди на видноті – і в школі, і в населеному пункті. Його поведінка фіксується й обговорюється.

 

 Як можна навчити дітей захищатись від насильства?

Якщо дитина є жертвою насильства зі сторони своїх ровесників варто навчати його основним асертивним вмінням, які дадуть можливість захищатись у випадку словесної агресії

Такі навчання мають на меті навчання дитини реагуванню на важкі та нервуючі його ситуації.

Робота з травмованою дитиною може проводитись у формі коротких зустрічей (напр. кільканадцять хвилин перед уроками, таким чином, щоб після такої зустрічі учень перед входом до класної кімнати почув себе сильним та приготованим до можливої конфронтації з агресорами) або у формі довгих зустрічей з вихователем, педагогом чи психологом (напр. після уроків).

Підчас зустрічей з травмованим учнем варто використовувати комікси та рольові сценки. Дорослий завжди повинен грати роль агресора (виконавця), завданням травмованого учня (жертви) буде навчання асертивної поведінки та способів захисту. Починаємо від нейтральних, загальних зачіпок чи прозвищ (напр. дурень, зубрила - «ботанік»), a потім можемо працювати над тими, які з'являються у випадку нашого учня. До цього типу вправ варто заохотити батьків, щоб окрім підтримки дитини - жертви могли запропонувати конкретні способи давання собі раду з агресією у школі.

Існують три можливі випадки реагування на агресію:

• Діти пасивні ведуть себе так, ніби право інших було важливіше від їхнього

• Діти агресивні ведуть себе так, ніби іх права важливіші від прав інших

• Діти асертивні сприймають права інших та свої в однаковій

Жертви мають тенденцію бути пасивними так як виконавці до тенденції бути агресивними. Тому важливо, щоб навчати травмовану дитину асертивним способам виражання власної думки, протистояти або захищатись від докучання. Пасивна постава заохочує агресорів (виконавців) до чергових атак, в свою чергу агресивна постава часто призводить до дальшої ескалації насильства.

Невербальні сигнали

Перед тим як почнемо навчати травмовану дитину асертивним способам захисту від агресії варто зміцнити три важливі сфери:

Постава - діти - жертви насильства дуже часто своє поставою ніби «висилають» назовні інформацію, що свідчить про страх та відсутність певності у собі. До навчання постави можна використати моделювання (напр. дорослий приймає позу або ходить як дуже певна в собі особа а дитина повинна «поправити» його поставу) роботи з дзеркалом чи камерою.

Погляд - Черговим важливим елементом творення асертивної постави являється утримання зорового контакту. В ситуації докучання або інших форм словесної агресії травмовані діти мають тенденцію до докучання поглядом, що може заохотити виконавців до дальшого докучання. Можемо під час роботи з дитиною жертвою проводити «війну поглядом», під час якої дорослі втілюються у роль агресора (провокують напр. :" ну і що напевно зараз опустиш очі?", „що зараз заплачеш?" ), а дитина повинна утримати зоровий контакт.

Голос - непевний тон, або тихий голос також можуть зрадити почуття страху та непевність у собі. Тому важливо навчати травмовану дитину відповідного тону голосу (повинен бути твердим, але не агресивним). Жертви в ситуації докучання часто приймають поставу жебрака, але в той сам час важливо, щоб реакція в ситуації докучання звучала скоріше як наказ ніж просьба (напр. :"не говори до мене так!"). Можемо його навчити шляхом програвання коротких сценок, вживаючи нейтральні прозвища, завданням дитини буде давання відповіді певним, сильним тоном голосом („залиши мене у спокої " , „я не хочу, щоб так мене називав(ла) ")

Наука говорити „НІ"

Ось кілька пропозицій, що можна застосувати у праці з дітьми. Навчання говорити „ні" можна проводити, використовуючи у сценках типові шкільні ситуації (позичання речей, дрібних грошей, вимагання зробити (дати списати) домашнє завдання)

• Коли говориш „ні" скажи це певним голосом, старайся дивитись в очі

• Не піддавайся втягненню в дискусію, старайся не стати злим, не застосовуй жодних відмовок чи відкручувань

• Якщо ти не певний, а хтось домагається, відповідай спокійно „ Мушу мати більше часу, щоб обдумати: або „ Хочу подумати"

• Можеш запропонувати альтернативу („не хочу сьогодні грати у футбол, йдемо прогуляємось" ; „Не хочу з тобою битись, краще давай пограємо в шахи")

Виражання своїх прохань та потреб:

Варто усвідомити для дитини, що вона має право відстоювати свої права в ситуації докучання. Ось основні правила постановки вимог:

• Мусиш чітко знати, чого хочеш

• Говори коротко та чітко („ Це мій олівець і вимагаю його повернути")

• Будь рішучим і тримайся того, що запланував відповісти („Вимагаю повернути мій олівець")

Можливі відповіді:

• Не дам тобі списати моє домашнє завдання

• Посунься, прошу, це моє місце

• Це моя книжка - віддай мені

• Не хочу позичити тобі мого годинника

• Це мій рюкзак - не кидай його

• Віддай мені мій пенал - мені він потрібен

Короткі відповіді

На зачіпки можна відповідати коротко і рішуче без агресії напр.:

• „ Ти дурень!" - „ Залиш мене у спокої"

• „ Привіт зубрила (ботанік)" - „Не говори до мене так"

• Але вдягнувсь (вдяглась) по-сільському - „ Мені так подобається"

Щоб дати виконавцеві відчути, що жертва не переймається його словами, можна напр. навчитись коротких відповідей на кілька прикладів:

• „Ну що товстуне?- „ Що ж кожний має ваду..."

• „ Але маєш «відстойні брюки»" - „ Можливо і що з цього..."

• „Але ж ти дурень"- „ Якщо хочеш в це вірити..."

• Але маєш дурнуватий рюкзак"- „ Може і так, я подумаю про це ...

На початку вони можуть здаватись дивними та важкими для виконання, але часто діють та можутьдопомогти дитині виробити стійкість до прикрих слів. Окрім цього, виконавцям залежить, щоб спровокувати жертву або її принизити. Коли вони знають, що жертва цим не переймається зазвичай відстають.

Заїжджена платівка

Це техніка, яку можна застосовувати, якщо хтось намагається змусити дитину до чогось, чого вона не хоче зробити, або якщо виконавець пробує забрати у неї її речі. Полягає у повторюванні одного речення від початку, як заїжджена платівка. Метою цього являється надоїсти виконавцеві постійним повторюванням та не розпочинати дискусії, повторюючи однаково спокійно, але рішуче без піднесення голосу, напр.:

„Дай книжку" - „ Ні, вона мені зараз потрібна"

„Дай книжку" - „ Не дам тобі, зараз потрібна мені"

„ Дурню, дай книжку!" - „Ні, вона мені зараз потрібна"

Творчі відповіді

Іншим способом давання собі ради з насильством являється видумування та підготовка спільно з дитиною різним дивних відповідей, яких агресор не сподівається. Ось кілька прикладів:

• „Привіт товстуха!" - „ Привіт, мене звати Аня!"

• „Дай списати домашнє завдання!"- „ Ok. Але вчитель вранці його бачив"

• „Ти вонючка!" - „ Переборщив з дезодорантом...?"

• „Товстий" - „Їм багато, тому що хочу бути спортсменом по сумо ..."

• „У тебе є бутерброди!? Давай!" - „ Так маю, але погані. Хочете?"

Спільні навчання з вихователем або психологом можуть допомогти дитині випрацювати план реагування на зачіпки виконавців. Однак являється найважливішим, що дякуючи таким вправам, дитина перестає думати як жертва. Навіть, якщо ніколи не застосує спільно видуманих відповідей, вони дадуть можливість дитині тримати дистанцію та підійти до ситуації докучання з гумором. Пам'ятаймо тільки одне, своїми відповідями не можна спровокувати виконавців (уникати агресивних відповідей напр. „Подивись на себе " ; „Взагалі, ти не кращий і т.п.)

Портрет жертви

• вразлива

• нeсмілива, недовірлива у контакті з іншими

• часто високий рівень страху

• важко віднайтись у групі

• відсутність вміння захищатись; коли атакована - плаче, втікає, усамітнюється (пасивність та потрапляння під вплив у випадку приставання)

• низька самооцінка

• часто одинока (зазвичай у класі не має приятелів)

• негативне ставлення до застосування насильства

• часто фізично слабка (особливо серед хлопців)

• кращі контакти з дорослими (батьки, вчителі) ніж з ровесниками

Міф, який найчастіше зустрічається, та стосується жертв насильства такий: це діти, які відрізняються своїм виглядом, способом вдягання, інтересами. У дійсності ці різниці мають менший вплив ніж прийнято вважати на входження дитини у роль жертви. Більшого значення має вид цінностей та норм, прийнятих у даній групі чи класі.

Провокуюча жертва

Додатково провокуючі жертви характеризуються так:

• суспільне несприйняття навичок та способу життя (спосіб прийняття їжі, гігієна)

• відсутність розуміння та не дотримання певних, загально прийнятих суспільних норм у даній групі (скарження, відсутність конфіденційності, спосіб початку розмови, встановлення контакту)

• часте вторгнення на чужу територію (брати речі без запитання, дотикання, зачіпання, занадто близький контакт)

• проблеми з концентрацією

• часте абсорбування (поглинання) інших своєю особою ( częste absorbowanie innych swoją osobą (настирливість, блазнювання, клеєння дурня, задавання великої кількості питань напр. під час уроку, встрявання, переривання)

 

  

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2019